Проблемне питання з виховної роботи школи:
Інноваційний підхід до проблеми виховання здобувачів освіти, педагогічні ідеї А.С. Макаренка в контексті сучасних освітніх реформ.
Сьогодні ми є свідками того, що Україна стала на шлях розбудови Нової української школи – ключової реформи Міністерства освіти і науки, головною метою якої є створення такої школи, у якій буде приємно навчатись і яка даватиме учням не тільки знання, а й уміння застосовувати їх у житті. У цих умовах учителі, педагогічна громадськість ведуть пошуки найефективніших методів навчання й виховання молоді, мають підвищувати професійну майстерність. З 1 лютого 2018 року стартувала масштабна перепідготовка вчителів початкової школи. Це означає, що разом із розбудовою нової школи має змінюватись і сам учитель. У реформі Нової української школи народжуються багато рішень та застосовуються в нашій системі освіти. Як зазначає міністр освіти і науки, Нова українська школа передбачає три основні компоненти – новий зміст освіти, нові методики навчання й нове освітнє середовище. Так, у межах перепідготовки й підвищення кваліфікації педагоги мають отримати вичерпну інформацію про сутність реформи, знання й навички використання сучасних методик навчання, вміння навчати через інтегроване навчання, сучасні підходи до управління колективом класу. Одним із важливих джерел розв’язання нових освітньо-виховних завдань є історико-педагогічний аналіз теорії та практики виховання молоді. Педагогічна спадщина А. С. Макаренка повертає нас майже на 100 років назад. Прогресивні ідеї А. С. Макаренка щодо особистості вчителя, його професійних та особистісних характеристик потребують переосмислення та втілення в контексті сучасних культурно-освітніх змін. Видатний педагог А. С. Макаренко (1888–1939 рр.) піднімав проблеми, які в концепції НУШ залишаються гострими та злободенними: педагогічна творчість і педагогічна майстерність учителя, ефективність і якість освіти й виховання, інтеграція освіти та трудового виховання, управління навчальним закладом, формування мислячої та творчої особистості та ін. Так, А. С. Макаренко вважав, що педагогічна майстерність залежить від любові до своєї справи, працездатності й енергії вчителя. Крім того, педагог зазначав, що оволодіння педагогічною майстерністю доступне кожному вчителеві за умови цілеспрямованої та наполегливої роботи над собою. Рівень педагогічної майстерності, на думку А. С. Макаренка, обумовлюється особистісними морально-вольовими якостями вчителя, серед яких слід відзначити чесність, порядність, терпимість, працелюбність, вимогливість до себе, критичність і самокритичність, педагогічний такт. Важливе значення надавав А. С. Макаренко розвиткові педагогічної техніки вчителя, під якою розумів володіння вчителем прийомами педагогічного впливу, мистецтвом постановки та розв’язання різноманітних педагогічних задач, такими уміннями вчителя, як мобілізація учнів на пізнавальну діяльність, добір питань, спілкування з учнем і колективом класу, володіння власним настроєм, увагою, уявою, мімікою, голосом, тілом. Важливою складовою педагогічної техніки, на думку А. С. Макаренка, є слово вчителя, у якому педагог повинен передати всю палітру своїх почуттів, власного ставлення до певного явища, вчинку, поведінки учня. Мовлення справжнього педагога-майстра має бути правильним, естетично виразним, емоційно насиченим. Педагоги не повинні припускати фривольного тону, не дозволяти ніяких вільностей у мові, передражнювання, кривляння. За переконаннями А. С. Макаренка, педагогічна наука та практика має орієнтуватися на майбутнє, прогнозувати та проектувати якості нової людини, випереджати суспільні запити на людську творчість. 5 Дійсно, у межах концепції НУШ існує багато можливостей щодо підвищення педагогічної майстерності вчителя: онлайн-навчання, Prometheus – предметні курси, які допоможуть вчителеві слідкувати за новинками; ВУМ – освітня ініціатива, яка поширює ідеї та сприяє розвиткові громадянського суспільства в Україні, яка передбачає чимало курсів із метою покращення педагогічної майстерності: креативне мислення, теорія поколінь, верифікація в інтернеті, мова жестів, інформаційна безпека; освітня платформа «Критичне мислення», «Міжнародний освітній центр». Учителі мають позитивно реагувати на нововведення, відчувати зміни, відродження в освіті. Такі самі відчуття необхідно формувати й в учнів. Школа, сім’я, держава мають турбуватися про те, щоб наша молодь змогла реалізувати й досягти максимальних висот у своєму розвиткові, знайшла вихід своїм силам і можливостям.
Побудова незалежної демократичної української держави, оновлення сучасної системи вищої освіти й педагогічної науки зумовлює необхідність дослідження педагогічної інноватики як особливої галузі наукового пізнання. Інтенсивний розвиток і модернізація вищої педагогічної освіти потребують всебічного вивчення та глибокого аналізу накопиченого досвіду в українській педагогічній теорії та практиці щодо новаторських ідей, інноваційних підходів видатних українських педагогів, до яких безперечно належить талановитий класик української та світової педагогіки А. С. Макаренко, досвід та ідеї якого стали основою для розвитку багатьох напрямів вітчизняної та зарубіжної педагогіки. Педагогічна спадщина А. С. Макаренка широко досліджується в різних аспектах протягом останніх ста років українськими й зарубіжними вченими (Н. В. Абашкіна, І. А. Зязюн, М. П. Ніжинський, М. П. Павлова, В. О. Сухомлинський, О. С. Кель, Т. Хілінг та ін.). У багатьох країнах світу (Німеччина, Японія та ін.) створені макаренківські центри та асоціації. А. С. Макаренко протягом усієї своєї діяльності у розв’язанні будь-яких проблем, у самих складних ситуаціях був схильний до нового, до ризику, робив свій вибір на основі проектування процесу виховання, його діяльність була завжди творчою, інноваційною. Його інноваційність полягає, насамперед, у новому підході до виховання особистості, розуміння сутності педагогіки та педагогічної діяльності, ролі колективу в становленні, соціалізації індивіда. А. С. Макаренко один із перших спробував дослідити діалектику, взаємозв’язок педагогічних явищ. На думку педагога, виховати людину – означає виховати в неї перспективні шляхи. Методика цієї роботи полягає в організації нових перспектив, у використанні наявних, у поступовій постановці більш ціннісних, розширенні перспектив цілого колективу, доведенні їх до перспектив усієї країни. А. С. Макаренко обстоював діалектичну педагогіку, педагогіку активного виховання, наполягав на тому, що «людину треба не ліпити, а кувати». Педагог вважав, що школа має перебудуватися на нових принципах взаємодії вчитель-учень. Підґрунтям діяльності школи має бути не «праця-робота», а праця-турбота. Турбота про кожного учня – це те головне, чим має керуватися педагог у своїй діяльності. Оригінально розв’язував педагог проблеми взаємодії вихованців і вихователів. Учитель, вихователь, як і в цілому колектив вихователів, має виступати не диктатором шкільного буття. А. С. Макаренко відстоював думку про те, що спілкування педагогів і учнів має базуватися на дружніх взаєминах, повазі вчителя до особистості учня, вірі в його сили й можливості. По суті він всебічно розробив і практично реалізував принцип співробітництва. Педагог-практик стверджував, що мета виховання випливає з потреб суспільства. На його думку, потрібно мати програму виховання особистості, програму формування людського характеру. Таку програму він описує у своїх статтях і книгах. Ця програма передбачала: сміливість і мужність, чесність і працьовитість, патріотизм і знання, «всю картину людської особи». А. С. Макаренко зазначив, що методична догма недопустима в організації процесу виховання. Аналізуючи проблеми виховання А. С. Макаренко писав, що «людина не виховується частинами, вона створюється синтетично всією сумою впливів, яких вона зазнає. Виховання справа надзвичайно складна й різноманітна. Найбільш небезпечним моментом тут є страх перед цією складністю та різноманітністю, що виявляється у двох формах: по-перше, у намаганні «постригти всіх під один номер, втиснути людину в стандартний шаблон, виховати вузьку серію людських типів» і, по-друге, в пасивному слідуванні за кожним індивідуумом, що називав А. С. Макаренко «гіпертрофією індивідуального підходу». Проте, писав учений, було б неймовірним верхоглядством ігнорувати людське різноманіття. Тому до стандартної програми додавався «індивідуальний коректив». Останній особливо був важливим для виявлення й виховання «інтелектуальної еліти» – майбутніх педагогів, лікарів, інженерів, музикантів, художників та ін. Відомо, що серед трьох тисяч випускників навчальних установ, якими керував А. С. Макаренко, таких було чимало. Актуальними на сьогодні є погляди А. С. Макаренка щодо поняття «педагогічний процес». На його думку, для всебічного аналізу сутності педагогічного процесу важливо зіставляти його з іншим – із соціальним. У жодному разі не можна ототожнювати педагогічний процес з усією сумою впливів, які мають вплив на життя людини. Не варто протиставляти, але й ототожнювати «педагогіку школи» і педагогіку життя. У своїх працях видатний педагог відповів на запитання, яке є дуже важливим для педагогічної теорії та практики – що означає вплив середовища, що таке середовище. На його думку, потрібно завжди пам’ятати, що громадянське обличчя кожної особистості завжди залежить від рівня моральності середовища, від тих стосунків, які складаються в конкретної особистості з оточуючими умовами життя. Новаторський підхід А. С. Макаренка полягає у створенні: нових умов життя вихованців (соціокультурне розвивальне середовище, взаємопідтримка, взаємоповага та взаємозахищеність у колективі); педагогічних засобів (перспективні лінії, паралельна дія, єдність вимог, традиції); управлінських нововведень (нові рішення в структурі систем та управлінських процедурах: самоврядування, різновікові загони, єдина мораль для дітей і дорослих). А. С. Макаренко випереджував свій час, утверджуючи у вихованні нові форми життя суспільства й особистості. Він максимально використовував можливості радянської соціально-економічної системи, вперто долаючи її обмеженість, боровся проти вульгаризації – її принципів, ставив опір регресії, діалектично вирішував проблему зв’язку «старого» й «нового», спадкоємності й новаторства. В основі новаторства А. С. Макаренка лежить подолання однобічного трактування зв’язку педагогіки й політики, школи й суспільства, боротьба за кардинальне підвищення ролі педагогічної науки й виховання в житті суспільства та розвитку особистості. Він дає нове трактування цінності людини, ставить питання про величину цінності особистості. За основу береться мета та смисл життя, радість існування. Психолого-педагогічний аналіз педагогічної спадщини А. С. Макаренка щодо сутності виховного процесу дозволяє зробити висновок про те, що ним було вперше у світовій практиці розроблена та переконливо реалізована система управління процесом соціалізації індивіда. Здійснюючи програму виховання особистості А. С. Макаренко у своїй теорії та практиці довів, що моральне обличчя особистості є рушійною силою її поведінки та вчинків. У системі цінностей А. С. Макаренка можна назвати дві низки провідних орієнтирів. Основна та, в центрі якої людина, її гармонійний розвиток, духовність, свобода, відповідальність, свобода як сенс життя. Друга є похідною від першої. До неї входять цінності, які потрібні для розвитку людини: гуманне суспільство, активна діяльність особистості. Ідеї А. С. Макаренка, його педагогічна спадщина мають значне теоретичне та практичне значення для вирішення проблем виховання сучасної молоді, проблем, із якими стикається на сьогодні молодь. Це, насамперед, знайомство з вадами суспільства (аморальність, хабарництво, жорстокість, лицемірство), які часто викликають у молоді не відразу, а інтерес. І розуміються як норма. До того ж, потребує особливої уваги виховання в молоді поваги до сім’ї, сімейних цінностей, батьків, поваги, відповідальності за сімейні стосунки, дітей. Недостатність серйозних роздумів, величезний і масивний вплив засобів масової інформації (кіно, телебачення тощо), відсутність аналізу власних вчинків не тільки створює проблеми, але й впливає на формування характеру молодої людини, втрати індивідуальності. Формування національної інтелігенції, сприяння збагаченню та відновленню генофонду нації, виховання її духовної еліти – завдання, що стоїть на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Вирішення цього завдання є не менш важливим для держави та громадськості, ніж підготовка висококваліфікованих фахівців. У зв’язку з цим, виховний процес, як процес соціалізації, має бути спрямований на набуття молодим поколінням соціального досвіду, моральності, духовності, соціальної активності. А. С. Макаренко – видатний теоретик і практик, вдумливий науковець і вихователь залишив неоціненний спадок для нащадків, для сучасних педагогів, батьків і громадськості. Його спадщина є актуальною на етапі розбудови незалежної демократичної держави і потребує глибокого аналізу та впровадження основних ідей у виховних процесах як навчальних закладів, так і у сімейному, родинному вихованні. Отже, за ступенем значущості нововведення А. С. Макаренка є революційними, за масштабом поширення – міжнародними, за інноваційним потенціалом – глобальними, історико-педагогічними.
ЛІТЕРАТУРА
1. С. С. Вітвицька Житомирський державний університет імені Івана Франка ІННОВАЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ МОЛОДІ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ А.С. МАКАРЕНКА
2. Л. В.-В. Вейланде, Л. Б. Прокоф’єва Одеський національний університет імені І. І. Мечникова ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ А. С. МАКАРЕНКА В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ РЕФОРМ